ТЮРМА, В ЯКІЙ СИДІВ ФРАНКО

 У Коломиї, на розі теперішніх вулиць Івана Франка і Михайла Павлика, в Франкові часи місти­лися органи прокуратури та су­дочинства, їх перелік, штат, а та­кож повноваження описав Лео-польд Вайгель у книзі „Rys miasta Roiomyi" (Коломия, 18/7), ви­даній за три роки до ув'язнення Івана Франка: „Ц.к. Окружний суд, округ якого розтягається на всю давню коломийську округу на 80, 2 кв. милі, з 220 делегова­ними Коломиї містечками і вісьмома повітовими судами, а саме: в Гвіздці, Городенці, Ко­сові, Кутах, Обертині, Печеніжині, Снятині і Заболотові. Осо­бовий склад становить: 1 прези­дент, 6 радних, 6 ад'юнктів, 1 директор допоміжних урядів, 1 канцелярський ад'юнкт, 6 канцеляристів-помічників. Ц.к. про­куратура складається з прокуро­ра, його заступника та аускультанта.". В єдиному архітектурно­му комплексі з прокуратурою та судом перебувала в'язниця. Збу­довано її 1862 р. у дворі суду та прокуратури, на нинішній вулиці Михайла Павлика. Нині це тери­торія Коломийського медичного коледжу. У дворі коледжу існує підвищення, поросле травою, це і є фундамент колишньої в'язниці, яку збудував багатий коло­мийський єврей Рамлер. Він за­ймався виготовленням цегли та спорудженням різноманітних бу­дівель. З побудовою цієї в'язниці пов'язана майже анекдотична історія, відома з різноманітних переказів. її 1940 р. записав ук­раїнський письменник Терень Масенко і ввів до книги нарисів „Під небом Гуцульщини" (1961). цей письменник, з трупою літе­раторів, побував у Коломиї та на Коломийщині, аби описати події прилучення Галичини до Радянської України. Рамлера він вивів під прізвищем Кремер. Масенко писав: ,,В ті давні роки жив тут капіталіст Кремер. Він мав у Коломиї двадцять два власні будинки. За велику плату Кремер здавав їх пожильцям і продовжу­вав будувати нові (...) Австрійсь­кий уряд доручив Кремеру побу­дувати двадцять третій будинок. Він мав бути трохи більший від попередніх і з деякими змінами в архітектурному оформленні: на вікнах будівлі поставити грати.". Тобто, Рамлеру-Кремеру замови­ли спорудити в'язницю. А коли вона була готова, підрядник по­казував роботу приймальній комісії, нахвалював роботу, а за­одно сказав приблизно таке: „Та ви й самі, панове, добре бачите: це так порядно, так файно побу­дований дім, що в ньому й само­му цісареві не соромно було б пожити! (...) І незабаром пан бу­дівник урядової в'язниці сам об­новив свою тюрму, його посадо­вили в одну із новеньких „так файно побудованих камер". Це була кара за образу особи цісаря. Саме в цій в'язниці і перебував Іван Франко тривалий час (з 5 березня до 10 червня). Тут він написав близько трьох десятків своїх поезій, працював над по­емою „Ботокуди", здійснив записи фольклору.

 Чому ж у радянський час мов­чали про те, де саме перебував в ув'язненні Іван Франко? Все дуже просто: тоді в колишньому при­міщенні окружного суду містив­ся штаб ракетної дивізії, тому з міркувань секретності було забо­ронено згадувати про цей війсь­ковий об'єкт. Таким чином, ця сторінка взагалі випадала з коло­мийської франкіани. Проблематичним є розібрати­ся, в яких каме­рах сидів Іван Франко у Коло­мийській в'яз­ниці. Спочатку згадується у документах камера №6, звідки Фран­ка перевели в якусь іншу каме­ру, в якій він і перебував трива­лий час. Суть у тому, що ні самої в'язниці, ні її плану не зберег­лось. У березні 1944 р., коли нім­ці відступали, підпільники ОУН кинули декілька гранат, аби зни­щити у підвалах в'язниці доку­менти. Розпоча­лася пожежа, і споруда згоріла. Збереглися спогади" про коло­мийську в'язницю Миколи Пригродського, Лідії Біль, Омеляна Колтика та інших, хто тут пере­бував у часи польської окупації, за перших совітів та за німців. Найцікавішим для нас є спогад Омеляна Колтика. Він оповідає, як 1933 р. потрапив до в'язниці! Ув'язнено його було у камері № 17, на дубових дверях якої буде вирізано „Іван Франко, 1916". Як трактує автор, цей напис зроблено на згадку про перебування тут Франка.

 

Микола ВАСИЛЬЧУК